Народні казки: Коза-дереза
    Були собі дід та баба. Поїхав дід на ярмарок та й купив собі козу. Привіз її додому, а рано на другий день посилає дід старшого сина ту козу пасти. Пас, пас хлопець її аж до вечора та й став гнати додому. Тільки до воріт став доганяти, а дід став на воротях у червоних чоботях та й питається:
    — Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла?
    — Ні, дідусю, я й не пила, я й не їла: тільки бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, тільки бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку,— тільки пила, тільки й їла!
    От дід розсердився на сина, що він погано худоби доглядає, та й прогнав його.
    На другий день посилає другого сина — меншого. Пас, пас хлопець козу аж до вечора та й став гонити додому. Тільки став до воріт доганяти, а дід став на воротях у червоних чоботях та й питається:
    — Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла?
    — Ні, дідусю, я не пила, я й не їла: тільки бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку,— тільки пила, тільки й їла!
    От дід і того сина прогнав.
    На третій день посилає вже жінку. От вона погнала козу, пасла весь день; ввечері стала доганяти до двору, а дід уже стоїть на воротях у червоних чоботях та й питається:
    — Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла?
    — Ні дідусю, я й не пила, я й не їла: бігла через місточок, ухопила кленовий листочок, бігла через гребельку, вхопила водиці крапельку,— тільки пила, тільки й їла!
    От дід прогнав і бабу.
    На четвертий день погнав він уже сам козу, пас увесь день, а ввечері погнав додому і тільки надігнав на дорогу, а сам навпростець пішов; став на воротях у червоних чоботях та й питається:
    — Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла?
    — Ні, дідусю, я не пила, я й не їла: бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, бігла через гребельку, вхопила водиці крапельку,— тільки пила, тільки й їла!
    От тоді дід розсердився, пішов до коваля, висталив ніж, став козу різати, а вона вирвалась та й утекла в ліс. У лісі бачить коза зайчикову хатку,— вона туди вбігла та й заховалась на печі.
    От прибігає зайчик, коли чує — хтось є в хатці. Зайчик і питається:
    — А хто, хто в моїй хатці?
    А коза сидить на печі та й каже:

     — Я, коза-дереза,
     За три копи куплена,
     Півбока луплена!
     Тупу-тупу ногами,
     Сколю тебе рогами,
     Ніжками затопчу,
     Хвостиком замету,—
     Тут тобі й смерть.

    От зайчик злякавсь, вибіг з хатки, сів під дубком. Сидить та й плаче. Коли йде ведмідь та й питається:
    — Чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш?
    — Як же мені, ведмедику, не плакати, коли в моїй хатці звір страшний сидить!
    А ведмідь:
    — От я його вижену! Побіг до хатки:
    — А хто, хто в зайчиковій хатці? А коза з печі:

     — Я, коза-дереза,
     За три копи куплена,
     Півбока луплена!
     Тупу-тупу ногами,
     Сколю тебе рогами,
     Ніжками затопчу,
     Хвостиком замету,—
     Тут тобі й смерть.

    Ведмідь і злякався.
    — Ні,— каже,— зайчику-побігайчику, не вижену — боюсь.
    От ізнов пішов зайчик, сів під дубком та й плаче. Коли йде вовк і питається:
    — А чого це ти, зайчику-побігайчику, плачеш?
    — Як же мені, вовчику-братику, не плакати, коли в моїй хатці звір страшний сидить!
    А вовк:
    — От я його вижену!
    — Де тобі його вигнати! Тут і ведмідь гнав, та не вигнав.
    — Отже, вижену.
    Побіг вовк до хатки та й питається:
    — А хто, хто в зайчиковій хатці? А коза з печі:

     — Я, коза-дереза,
     За три копи куплена,
     Півбока луплена!
     Тупу-тупу ногами,
     Сколю тебе рогами,
     Ніжками затопчу,
     Хвостиком замету,—
     Тут тобі й смерть.

    Вовк і злякався.
    — Ні,— каже,— зайчику-побігайчику, не вижену — боюсь.
    Зайчик ізнов пішов, сів під дубком та й плаче. Коли біжить лисичка, побачила зайчика та й питається :
    — А чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш?
    — Як же мені, лисичко-сестричко, не плакати, коли в моїй хатці страшний звір сидить!
    А лисичка:
    — От я його вижену!
    — Де тобі, лисичко, його вигнати! Тут і ведмідь гнав — не вигнав, і вовк гнав, та не вигнав, а то ти!
    — Отже, вижену.
    Побігла лисичка до хати та:
    — А хто, хто в зайчиковій хатці? А коза з печі:

     — Я, коза-дереза,
     За три копи куплена,
     Півбока луплена!
     Тупу-тупу ногами,
     Сколю тебе рогами,
     Ніжками затопчу,
     Хвостиком замету,—
     Тут тобі й смерть.

    От лисичка теж злякалась.
    — Ні,— каже,— зайчику-побігайчику, не вижену — боюсь.
    Пішов зайчик, сів під дубком та й знову плаче. Коли це лізе рак-неборак та й питається:
    — Чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш?
    — Як же мені не плакати, коли в моїй хатці страшний звір сидить!
    А рак:
    — От я його вижену!
    — Де тобі його вигнати! Тут ведмідь гнав, та не вигнав, і вовк гнав, та не вигнав, і лисиця гнала, та не вигнала, а то ти!
    — Отже, вижену!
    От поліз рак у хатку та й питається:
    — А хто, хто в зайчиковій хатці? А коза з печі:

     — Я, коза-дереза,
     За три копи куплена,
     Півбока луплена!
     Тупу-тупу ногами,
     Сколю тебе рогами,
     Ніжками затопчу,
     Хвостиком замету,—
     Тут тобі й смерть.

    А рак усе лізе та лізе, виліз на піч та:
    — А я, рак-неборак,
    Як ущипну,— буде знак!
    Та як ущипне козу клешнями!.. Коза як замекає, та з печі, та з хати — побігла, тільки видно! От тоді зайчик радий, прийшов у хатку та так уже ракові дякує. Та й став жити в своїй хатці.
 
< Попередня   Наступна >

Опитування

Кого Ви б хотіли?

Google

Привіт від ведмедика!

mishka_05.jpg

Хто на сайті?

Зараз на сайті: 3 гостей

Ads-реклама