Народні казки: Телесик
    Жили собі дід та баба. Вже й старі стали, а дітей нема. Журяться дід та баба: «Хто нашої й смерті догляне, що в нас дітей нема?» От баба й просить діда:
    — Поїдь, діду, в ліс, вирубай там мені деревинку, та зробимо колисочку, то я положу деревинку в колисочку та й буду колихати; от буде мені хоч забавка!
    Дід спершу не хотів, а баба все просить та просить. Послухався він, поїхав, вирубав деревинку, зробив колисочку... Положила баба ту деревинку в колисочку, колише й пісню співає:

     Люлі-люлі, Телесику,
     Наварила кулешику,
     Буду тебе годувати.

    Колихала-колихала, аж поки полягали вони увечері спати. Встають уранці — аж з тієї деревинки та став синок маленький. Вони так зраділи, що й не сказати! Та й назвали того сина Телесиком.
    Росте той синок й росте — і такий став гарний, що баба з дідом не навтішаються з нього.
    От як підріс він, то й каже:
    — Зробіть мені, тату, золотий човник і срібнеє весельце, буду я рибку ловити та вас годувати!
    От дід зробив золотий човник і срібнеє весельце, спустили на річку, він і поїхав. То оце він їздить по річці, ловить рибку та годує діда й бабу, наловить та віддасть — і знову поїде. А мати йому їсти носить. Та й каже:
    — Гляди ж, сину, як я кликатиму, то пливи до бережка, а як хто чужий, то пливи далі!
    От мати наварила йому снідати, принесла до берега та й кличе:

     Телесику, Телесику!
     Приплинь, приплинь до бережка!
     Дам я тобі їсти й пити!

    Телесик почув.
    — Ближче, ближче, човнику, до бережка! Це ж моя матінка снідати принесла.
    Пливе. Пристав до бережка, наївся, напився, відіпхнув золотий човник срібним весельцем і поплив далі рибку ловити.
    А змія й підслухала, як мати кликала Телесика, та прийшла до берега і давай гукати товстим голосом:

     Телесику, Телесику!
     Приплинь, приплинь до бережка!
     Дам я тобі їсти й пити!

    А він чує.
    — То ж не моєї матінки голос! Пливи, пливи, човнику, далі! Пливи, пливи, човнику, далі!
    Махнув весельцем — човник і поплив. А змія стояла-стояла та й пішла від бережка геть.
    От мати Телесикова наварила йому обідати, понесла до бережка та й кличе:

     Телесику, Телесику!
     Приплинь, приплинь до бережка!
     Дам я тобі їсти й пити!

    Він почув:
    — Ближче, ближче, човнику, до бережка! Це ж моя матінка мені обідати принесла.
    Приплив до бережка, наївся, напився, віддав матері рибку, що наловив, відіпхнув човник і поплив знову.
    А змія приходить до берега та знов товстим голосом:

     Телесику, Телесику!
     Приплинь, приплинь до бережка!
     Дам я тобі їсти й пити!

    А він почув, що не материн голос, та махнув весельцем:
    — Пливи, пливи, човнику, далі! Пливи, пливи, човнику, далі! Човник і поплив далі.
    Змія бачить, що нічого не вдіє, та пішла до коваля:
    — Ковалю, ковалю! Скуй мені такий тоненький голосок, як у Телесикової матері!
    Коваль і скував. Вона пішла до бережка й стала кликати:

     Телесику, Телесику!
     Приплинь, приплинь до бережка!
     Дам я тобі їсти й пити!

    А він думав, що то мати.
    — Ближче, ближче, човнику, до бережка! То ж мені матінка їсти принесла!
    Та й приплив до бережка. А змія його мерщій ухопила з човна та й понесла до своєї хати.
    — Зміючко Оленко, відчини!
    Оленка й відчинила, змія ввійшла в хату.
    — Зміючко Оленко, натопи піч так, щоб аж каміння розпадалося, та спечи мені Телесика, а я піду гостей покличу, та будемо гуляти.
    Та й полетіла кликати гостей.
    От Оленка натопила піч так, що аж каміння розпадається а тоді й каже:
    — Сідай, Телесику, на лопату! А він каже:
    — Коли ж я не вмію,— як його сідати?
    — Та вже сідай! — каже Оленка. Він і положив на лопату руку.
    — Так? — каже.
    — Та ні-бо: сідай зовсім! Він положив голову:
    — Отак, може?
    — Та ні-бо, ні! Сідай увесь!
    — А як же? Хіба так? — та й поклав ногу.
    — Та ні-бо,— каже Оленка,— ні, не так!
    — Ну, так покажи ж,— каже Телесик,— бо я не знаю як. Вона й стала показувати, та тільки сіла, а він за лопату та й укинув її в піч, і заслінкою піч затулив, а сам замкнув хату, зліз на превисоченного явора та й сидить. От змія прилітає з гостями.
    — Зміючко Оленко, відчини!
    Не чуть.
    — Зміючко Оленко, відчини!
    Не озивається.
    — От вража Оленка, вже десь повіялась.
    От змія сама відчинила хату, повходили гості, посідали за стіл. Відслонила змія заслінку, вийняла з печі, та й їдять — думали, що то Телесик. Попоїли добре, повиходили надвір та й качаються по траві.
    — Покочуся, повалюся, Телесикового м'ясця наївшись!
    А Телесик із явора:
    — Покотіться, поваліться, Оленчиного м'ясця наївшись!
    Вони слухають... Де це? Та знов:
    — Покочуся, повалюся, Телесикового м'ясця наївшись.     А він знову:
    — Покотіться, поваліться, Оленчиного м'ясця наївшись!
    Вони далі:
    — Що воно таке?
    Давай шукати, давай дивитися, та й угледіли Телесика на яворі. Кинулись до явора та й почали його гризти. Гризли-гризли аж зуби поламали, а не перегризуть. Кинулись до коваля:
    — Ковалю-ковалю, покуй нам такі зуби, щоб того явора перегризти!
    Коваль і скував. Вони як почали знову... От-от уже перегризуть. Коли летить табун гусей. Телесик їх і просить:

     Гуси-гуси, гусенята!
     Візьміть мене на крилята
     Та понесіть до батенька,
     А в батенька їсти, й пити,
     Ще й хороше походити!

    А гуси й кажуть:
    — Нехай тебе середні візьмуть!
    А змії гризуть-гризуть... Аж летить знову табун гусей. Телесик і просить:

     Гуси-гуси, гусенята!
     Візьміть мене на крилята
     Та понесіть до батенька,
     А в батенька їсти, й пити,
     Ще й хороше походити!

    Так і ці йому кажуть:
    — Нехай тебе задні візьмуть!
    А явір аж тріщить. Відпочинуть змії та й знов гризуть, відпочинуть та й знов... Аж летить іще табун гусей. Телесик так їх просить:

     Гуси-гуси, гусенята!
     Візьміть мене на крилята
     Та понесіть до батенька,
     А в батенька їсти, й пити,
     Ще й хороше походити!

    І ці кажуть:
    — Нехай тебе заднє візьме!
    Та й полетіли.
    Сидить сердешний Телесик, от-от явір упаде, от-от доведеться пропасти! Коли це летить собі одне гусеня: відбилося — насилу летить, Телесик до нього:

     Гуся-гуся, гусенятко!
     Візьми мене на крилятко
     Та понеси до батенька,
     А в батенька їсти, й пити,
     Ще й хороше походити!

    От воно:
    — Сідай!— каже та й ухопило його на крила. Та втомилось сердешне, так низько несе. А змія за ним — ледве не вхопить його — женеться. Та таки не наздогнала. От воно принесло та й посадило Телесика на призьбі, а само ходить по двору, пасеться.
    От сидить Телесик на призьбі та й слухає, що в хаті робиться. А баба напекла пиріжків, та виймає в печі, і каже:
    — Це тобі, діду, пиріжок, а це мені пиріжок!
    А Телесик знадвору:
    — А мені?
    То це вона знову виймає пиріжки та:
    — Оце тобі, дідусю, пиріжок, а це мені!
    А Телесик знову:
    — А мені?
    Вони й почули. Що це?
    — Чи ти чуєш, діду, щось наче гукає?
    — Та то,— каже дід,— мабуть, так учувається.
    Та знов баба:
    — Оце тобі, дідусю, пиріжок, а це мені!
    — А мені? — каже з призьби Телесик.
    — Отже, таки озивається! — говорить баба та зирк у вікно — аж на призьбі Телесик. Вони тоді з хати, та вхопили його, та внесли в хату, та такі раді...
    А гусятко ходить по двору, то мати й побачила.
    — Он гусятко ходить. Піду впіймаю та заріжу.
    А Телесик каже:
    — Ні, мамо, не ріжте, а нагодуйте його! Коли б не воно, то я б у вас і не був.
    От вони нагодували його, й напоїли, і під крильця насипали пшона. Так воно й полетіло.
    От вам казочка, а мені бубликів в'язочка.
 
< Попередня   Наступна >

Опитування

Кого Ви б хотіли?

Google

Привіт від ведмедика!

mishka_08.jpg

Хто на сайті?

Зараз на сайті: 1 гість

Ads-реклама