Народні казки: Цап та баран
    Був собі чоловік та жінка, мали вони цапа й барана. І були ті цап та баран великі приятелі — куди цап, туди й баран. Цап на город по капусту — і баран туди, цап у сад — і баран за ним.
    — Ох, жінко,— каже чоловік,— проженімо ми цього барана й цапа, а то за ними ні сад, ні город не вдержиться. А збирайтесь, цапе й баране, собі з богом, щоб вас не було у мене в дворі.
    Скоро цап та баран теє зачули, зараз із двору майнули. Пошили вони собі торбу та й пішли.
    Ідуть та й ідуть. Посеред поля лежить вовча голова. От баран — дужий, та несміливий; а цап — сміливий, та не дужий:
    — Бери, баране, голову, бо ти дужий.
    — Ох, бери ти, цапе, бо ти сміливий. Узяли вдвох і вкинули в торбу. Ідуть та й ідуть, коли горить вогонь.
    — Ходімо й ми туди, там переночуємо, щоб нас вовки не з'їли. Приходять туди, аж то вовки кашу варять.
    — А, здорові, молодці!
    — Здорові! Здорові!.. Ще каша не кипить — м'ясо буде з вас. Ох, так цап злякавсь, а баран давно вже злякавсь.
    Цап і роздумавсь:
    — А подай лишень, баране, оту вовчу голову! От баран і приніс.
    — Та не цю, а подай більшу! — каже цап. Баран знову цупить ту ж саму.
    — Та подай ще більшу!
    Ох, тут уже вовки злякались: стали вони думати-гадати, як відціля втікати: «Бо це,— кажуть,— такі молодці, що з ними й голови збудешся,— бач, одну по одній вовчі голови тягають».
    От один вовк і починає:
    — Славна, братці, компанія, і каша гарно кипить, та нічим долить,— піду я по воду.
    Як пішов вовк по воду: «Хай вам абищо, з вашою компанією!» Як зачав другий того дожидати, став думати-гадати, як би й собі відтіля драла дати:
    — Е, вражий син: пішов та й сидить, нічим каші долить; ось візьму я ломаку та прижену його, як собаку.
    Як побіг, так і той не вернувся. А третій сидів-сидів:
    — Ось піду лишень я, так я їх прижену.
    Як побіг, так і той рад, що втік. То тоді цап до барана:
    — Ох, нум, брате, скоріше хвататись, щоб нам оцю кашу поїсти та з куреня убратись.
    Ох, як роздумавсь вовк:
    — Е, щоб нам трьом та цапа й барана боятись? Ось ходім, ми їх поїмо, вражих синів!
    Прийшли, аж ті добре справлялись, уже з куреня убрались, як побігли та й на дуба забрались. Стали вовки думати-гадати, як би цапа та барана нагнати. Як стали йти і найшли їх на дубі. Цап сміливіший — ізліз аж наверх, а баран несміливий — так нижче.
    — От лягай,— кажуть вовки ковтунуватому вовкові,— ти старший, та й ворожи, як нам їх добувати.
    Як ліг вовк догори ногами й зачав ворожити. Баран на гіллі сидить та так дрижить, як упаде, та на вовка! Цап сміливий не став міркувати, а як закричить:
    — Подай мені ворожбита!
    Вовки як схватились, так аж пили по дорозі закурились. А цап та баран безпечно пішли, та зробили собі курінь, та й живуть.
 
< Попередня   Наступна >

Опитування

Кого Ви б хотіли?

Google

Привіт від ведмедика!

mishka_02.jpg

Хто на сайті?

Ads-реклама