Легенди та перекази: с. Семки
    Було у матері сім синів. Усіх вона дуже любила і казала:
    — Це моя дорога семочка.
    Сини виросли, поженилися, побудували сім будинків і жили з своїми сім'ями.
    Та ось почули люди про нашестя татар. Незабаром чорною хмарою обволокли вони село. Героїчно билися сини з ворогом на Болітці, де жили. Скоро прийшли й односельці на поміч. Та сили були нерівні, всі загинули. З дикими криками бродили по знищеному селу татари.
    А в кожній хаті села було підпіччя, де батьки своїм малим дітям поробили непомітні схрони. Зайдуть татари в хату, п'ють, їдять, веселяться, полягають спати, а вранці прокинуться, дивляться і не впізнають один одного. Так вони були розмальовані кимсь вугіллям; ще й шабель немає. Дивуються татари: «Що воно може бути? Адже в селі пусто, люди загинули».
    А коли виходили з однієї хати, невідомо звідки щось прокричало їм услід:
    — Турок, турок, з'їв сім курок!
    — Ненависний татарин, ми кип'ятком тебе ошпарим! Прокричало щось і знову стихло.
     Постояли татари, подумали-подумали і знову вернулися у хату. Взяли жменю попелу і всю долівку в хаті ним посипали. А самі пішли. Довго їх не було. А коли прийшли, бачуть: на попелі — дитячі слідочки, що ведуть під піч. Татари туди — і давай шукати. Знайшли схрон і витягли двох хлопчиків: один років семи, другий — років п'яти. Там і шаблі свої познаходили.
    Хотіли татариська зарубать дітей, але тут наскочив їх отаман і сказав:
    — Я ціную сміливість і відвагу їх батьків. Та й вони хлопці з розумом, нехай живуть. Тепер вони нам не страшні, а село — спа лити до єдиної хати, попіл розвіяти, щоб і сліду не лишилося.
    Пішли хлопчики в ліс, викопали землянку і зажили собі серед лісу. З тих, кажуть, хлопчиків і ведеться родовід села Семок.
    — Семочка жива! — кажуть ще й тепер люди про своє село. І гордяться своїми предками.
 
< Попередня   Наступна >

Опитування

Кого Ви б хотіли?

Google

Привіт від ведмедика!

mishka_02.jpg

Хто на сайті?

Зараз на сайті: 9 гостей

Ads-реклама