Легенди та перекази: с. Ленківці
    Недалеко від Ленківців, що розкинулись над сивим Дністром, є химерної форми горб. Всі зовуть його Бабою.
    Давним-давно стояв тут замок. Жила в ньому одна стара і дуже скупа багачка з своїми слугами. Звали ту багачку бабою Ленкою, а слуг її — ленківцями. В тої багачки та була дуже файна дочка. Личко мала до сонечка весняного подібне, а очі великі та сині-сині, як барвінок. Де, бувало, пройде, то мов весною навкруг повіє, а заспіває, то аж Дністер бурхливий затихне.
    За добре серце і чарівну вроду люди любили красуню. А надто вже один бідний наймит, високий та ставний парубок. Але Ленка хотіла мати собі багатого зятя і готувала для дочки з срібла-золота посаг. Від того посагу кам'яні склепи в підземеллях її замку вже тріщали. Всі знали: заховані срібла-золота скарби — то сльози і кров людські.
    В неділю зранку, коли білий, як молоко, туман клубочився над Дністром, парубок, як завжди, ждав дівчину в придністровському яру. Ждав-ждав, а вона не приходила. Невже забула? А може занедужала?! Тоді вирішив піти в замок і тут все зрозумів: то баба Ленка вже десь вивідала про їх таємне кохання і звеліла прив'язати дочку за коси до воза.
    Парубок визволив її з того полону і дівчина повела його до мами. Але багачка мала собаче серце і її байдуже було до щастя і долі молодих людей.
    — Ха-ха-ха,— аж зареготала вона, уздрівши поруч дочки убогого наймита,— зять з пустою торбою!.. Торбарю нещасний, викинь собі з голови мою дівчину... Вона достойна багатого жениха, а не такого голодранця, як ти! Чим ти її нагодуєш, коли сам голодний ходиш?!
    — Ми молоді і маємо силу в руках,— в один голос відповіли, обнявшись, хлопець і дівчина,— і щось собі заробимо на прожиття, вашого посагу не хочемо.
    — Ага, так ось як! — аж присіла від гніву баба Ленка. І, щось подумавши, раптом додала:
    — Добре, хай буде по-вашому... Як зумієте насипати обоє за цю ніч на моєму обійсті такий горб, що з нього можна буде бачити на сто миль кругом, то справлю вам весілля.
    Думала, що це їх зупинить. Але хлопець і дівчина любились по-справжньому. То ж готові були у вогонь і воду скочити, аби разом бути! Цілісіньку ніч носили й носили в поті чола землю й насипали гору. Вже та гора досягла такої височини, як того хотіла Ленка, та не витримали молодята кривавого поту, впали знесилені перед самим сходом сонця на її вершину і, обнявшись, заснули навіки... Тільки квіти стебла похилили з горя низько, а в Дністрі легенькі хвилі задзвеніли сумно.
    А в цей час прокинулась зі сну багачка Ленка, протерла очі — аж перед нею височенний горб стоїть. Вилізла вона на нього, щоб глянути навкруги, уздріла замучених молодят та так і закам'яніла за вчинену кривду.
    Відтоді люди і назвали той горб Бабою, а село, що заснувалось поруч, Ленківцями — за ім'ям його перших поселенців.
    В темних підземеллях того горба і досі заховані незліченні золоті скарби, але докопатись до них ще нікому не вдавалось.
 
< Попередня   Наступна >

Опитування

Кого Ви б хотіли?

Google

Привіт від ведмедика!

mishka_06.jpg

Хто на сайті?

Зараз на сайті: 9 гостей

Ads-реклама