Народні казки: Пан Коцький
    У одного чоловіка був кіт старий, що вже не здужав і мишей ловити. От хазяїн його взяв та й вивіз у ліс, думає: «Нащо він мені здався, тільки дурно буду годувати,— нехай лучче в лісі ходить».
    Покинув його й сам поїхав.
    Коли це приходить до кота лисичка та й питає його:
    — Що ти таке?
    А він каже:
    — Я — пан Коцький.
    Лисичка й каже:
    — Будь ти мені за чоловіка, а я тобі за жінку буду.
    Він і згодився. Веде його лисичка до своєї хати,— так уже йому годить: уловить де курочку, то сама не їсть, а йому принесе.
    От якось зайчик побачив лисичку та й каже їй:
    — Лисичко-сестричко, прийду я до тебе на досвітки.
    А вона йому:
    — Є у мене тепер пан Коцький, то він тебе розірве.
    Заєць розказав за пана Коцького вовкові, ведмедеві, дикому кабанові.
    Зійшлися вони докупи, стали думати, як би побачити пана Коцького,— та й кажуть:
    — А зготуймо обід!
    І взялися міркувати, кому по що йти. Вовк каже:
    — Я піду по м'ясо, щоб було що в борщ.
    Дикий кабан каже:
    — А я піду по буряки і картоплю.
    Ведмідь:
    — А я меду принесу на закуску.
    Заєць:
    — А я капусти.
    От роздобули всього, почали обід варити. Як зварили, почали радитись, кому йти кликати на обід пана Коцького.
    Ведмідь каже:
    — Я не підбіжу, як доведеться тікати.
    Кабан:
    — А я теж неповороткий.
    Вовк:
    — Я старий уже і трохи недобачаю.
    Тільки зайчикові й приходиться.
    Прибіг заєць до лисиччиної нори, коли це лисичка вибігає, дивиться, що зайчик стоїть на двох лапках біля хати, та й питає його:
    — А чого ти прийшов?
    Він і каже:
    — Просили вовк, ведмідь, дикий кабан, і я прошу, щоб ти прийшла зі своїм паном Коцьким на обід.
    А вона йому:
    — Я з ним прийду, але ви поховайтесь, бо він вас розірве.
    Прибігає зайчик назад та й хвалиться:
    — Ховайтесь, казала лисичка, бо він як прийде, то розірве нас.
    Вони й почали ховатися: ведмідь лізе на дерево, вовк сідає за кущем, кабан заривається у хмиз, а зайчик лізе в кущ.
    Коли це веде лисичка свого пана Коцького. Доводить до столу, а він побачив, що на столі м'яса багато, та й каже:
    — Ма-у!.. Ма-у!.. Ма-у!..
    А ті думають: «От вражого батька син, ще йому мало! Це він і нас поїсть!»
    Виліз пан Коцький на стіл та почав їсти, аж за ушима лящить. А як наївсь, то так і простягсь на столі.
    А кабан лежав близько столу в хмизі, та якось комар і вкусив його за хвіст, а він так хвостом і крутнув; кіт же думав, що то миша, та туди, та кабана за хвіст. Кабан як схопиться, та навтіки!
    Пан Коцький злякався кабана, скочив на дерево та й подерся туди, де ведмідь сидів.
    Ведмідь як побачив, що кіт лізе до нього, почав вище лізти по дереву, та до такого доліз, що й дерево не здержало — так він додолу впав — гуп! — та просто на вовка,— мало не роздавив сердешного.
    Як схопляться вони, як дременуть, то тільки видко. Заєць і собі за ними — забіг не знать куди... А потім посходились та й кажуть:
    — Такий малий, а тільки-тільки нас усіх не поїв!
 
< Попередня   Наступна >

Опитування

Кого Ви б хотіли?

Google

Привіт від ведмедика!

mishka_05.jpg

Хто на сайті?

Зараз на сайті: 3 гостей

Ads-реклама