Народні казки: Калинова сопілка
    Був собі дід да баба. У діда дочка, і в баби дочка. От і пішли вони в гай по ягоди. Так дідова збирає да й збира, да й назбирала повну миску, а бабина візьме ягідку, то і з'їсть. От і каже дідова:
    — Ходімо, сестро, додому, поділимось.
    От ідуть да йдуть шляхом, а бабина говорить:
    — Ляжмо, сестро, відпочиньмо.
    Полягали, дідова, втомившись, заснула, а бабина взяла ніж да й устромила їй у серце, да викопала ямку, да й поховала її. А сама пішла додому да й каже:
    — Дивіться, скільки я ягід назбирала. А дід і пита:
    — Де ж ти мою дочку діла?
    — Іде ззаду.
    Коли ж ідуть чумаки да й кажуть:
    — Станьмо, братця, от тут одпочинем.
    Да й стали. Глянуть — над шляхом могила, а на могилі така гарна калина виросла! Вони вирізали з тії калини сопілку, да й став один чумак грає, а сопілка говорить:

     Ой помалу-малу, чумаченьку, грай,
     Да не врази мого ти серденька вкрай!
     Мене сестриця з світу згубила —
     Ніж у серденько да й устромила.

    А другі кажуть:
    — Щось воно, братця, значить, що калинова сопілка так промовляє.
    От прийшли вони в село да й натрапили якраз на того діда:
    — Пусти нас, діду, переночувать, ми тобі скажемо пригоду.
    Він їх і пустив. Тільки вони увійшли у хату, зараз один сів на лаві, а другий став біля його да й каже:
    — А ну, брате, вийми сопілку да заграй!
    Той вийняв. Сопілка і говорить:

     Ой помалу малу, чумаченьку, грай,
     Да не врази мого ти серденька вкрай!
     Мене сестриця з світу згубила —
     Ніж у серденько да й устромила.

    Тоді дід каже:
    — Що воно за сопілка, що вона так гарно грає, що аж мені плакати хочеться! А ке, я заграю!
    Він йому й дав. А та сопілка говорить:

     Ой помалу-малу, мій таточку, грай,
     Да не врази мого ти серденька вкрай!
     Мене сестриця з світу згубила —
     Ніж у серденько да й устромила.

    А баба, сидя на печі:
    — А ке, лиш сюди, старий, і я заграю!
    Він їй подав, вона стала грать,— сопілка й говорить:

     Ой помалу-малу, матусенько, грай,
     Да не врази мого ти серденька вкрай!
     Мене сестриця з світу згубила —
     Ніж у серденько да й устромила.

    А бабина дочка сиділа на печі у самому куточку. І злякалась, що дізнаються. А дід і каже:
    — А подай їй, щоб заграла!
    От вона взяла, аж сопілка й їй одказує:

     Ой помалу-малу, душогубко, грай,
     Да не врази мого ти серденька вкрай!
     Ти ж мене, сестро, з світу згубила —
     Ніж у серденько да й устромила!

    Тоді-то вже всі дізналися, що воно є. По дідовій дочці обід поставили, а бабину прив'язали до кінського хвоста да й рознесли по полю.
 
< Попередня   Наступна >

Опитування

Кого Ви б хотіли?

Google

Привіт від ведмедика!

mishka_03.jpg

Хто на сайті?

Зараз на сайті: 7 гостей

Ads-реклама