Народні казки: Казка про вірну жону
    Було, де не було, жив один цар. Той цар мав сина, котрий легiнював* до тридцяти рокiв, а в тридцятiм роцi оженився. Узяв собi красну сiльську просту дiвку.
    Жив з нею красно, а раз зiбрався у мiсто i зайшов у шинок, зустрiвся з своїм товаришем, мiнiстровим сином.
    Почали вони говорити про всякi дурницi. Каже мiнiстрiв син:
    - Хвалишся ти, що твоя жона превiрна. Айбо я беруся її звести.
    - Мою жону ти не зведеш нiяким способом. Коли її зведеш, даю тобi свiй маєток. Аж нi - ти менi свiй. I заклалися.
    - Ну, як я буду знати, що ти звiв мою жону? - питає син.
    - Я тобi скажу, якi вона має знаки на тiлi. Мiнiстрiв син стрiтив царську служницю. Закликав її до себе i почав їй говорити:
    - Я тобi даю сто срiбних, лиш пiди i скажи жонi царського сина, аби з тобою йшла купатися. Придивись, якi має знаки на тiлi, та й принеси менi її перстень.
    Мiнiстрiв син увидiв царського сина й каже:
    - Пропав твiй маєток, бо я звiв твою жону.
    - Якщо мiй маєток пропав, бери його, а я собi пiду, куди сам знаю.
    I мiнiстрiв син сказав царевi, якi знаки має його жона, i показав йому перстень.
    Царський син вернувся додому й не говорить нiчого з жоною, задар вона щебече коло нього, як ластiвка.
    Наказав вiн слугам приготувати два човни i пустити їх на Дунай. Сам до жони тiльки проговорив:
    - Вiзьми щось трохи їсти.
    Вона сiла в один човен, а вiн у другий, i пливуть за водою. Коли допливли до кiнця
    Дунаю, де двi розтоки розходились, царський син проговорив:
    - Ти - в одну сторону, а я - в другу.
    Так i розiйшлися.
    Жона вийшла з човна i потрапила в одне мiсто. Купила собi полiцейську одежу, й прийняли її на службу.
    Служить вона кiлька рокiв i раз iде майданом. Видить: чоловiк продає яблука. Думає: Пiти б собi купити яблука.
    Пiдiйшла до чоловiка, а вiн тяжко зiтхнув i сказав:
    - Боже мiй, чи можу я далi так тяжко бiдувати!
    Вона його почала питати, i вiн їй усе розповiв. Розказав їй, що таку дурну рiч зробив.
    Вона розмахнулася й дала йому по лицю й сказала:
    - Ходи за мною. Привела його у полiцiю.
    - Сиди тут.
    Сама пiшла у мiсто i купила на нього одежу.
    - Тепер ходiмо у твою державу. I будемо питати твого товариша, чи вiн звiв твою жону. Як прийшли, закликали його. Полiцай питає:
    - Як ти сидиш на цiм маєтку?
    - Я сей маєток виграв жартами.
    - Якими жартами?
    - Заложився я з царським сином, що його обдурю i його жону зведу. Та я його обдурив: через служницю дiзнався, якi знаки має на тiлi його жона.
    Потiм полiцай дав закликати царського сина.
    - Ти, дурний чоловiче, чому ти слухав товариша? I знову полiцай розмахнувся i вдарив його по лицю.
    - Чи знаєш, хто тебе б'є? Я - твоя жона! Б'ю тебе за твiй дурний розум.
    Мiнiстрового сина засудили до темницi, а царський син знову зостався на своїм маєтку.
    I живуть i нинi, коли не вмерли.
    Казка скiнчена i розтолкована.

* - Легiнювати - парубкувати.
 
< Попередня   Наступна >

Опитування

Кого Ви б хотіли?

Google

Привіт від ведмедика!

mishka_03.jpg

Хто на сайті?

Ads-реклама