Казка Івана Франка: Заєць та їжак
    Їжак стояв собі коло дверей своєї нори, заклав лапки за пояс, виставив ніс на теплий вітер та й мугикав собі стиха пісеньку — чи гарну, чи погану, кому яке до того діло? Як знає, так і співає.
    Мугикав собі тихенько, а далі подумав:
    «Поки там моя жінка миє дітей та дає їм свіжі сорочечки, дай лишень піду я трохи в поле, пройдуся та й на свої буряки подивлюся, чи добрі виросли».
    Буряки були недалеко від його хати. їжак брав їх, скільки йому треба було на страву для своєї родини, а тому говорив завжди «мої буряки». Ну, добре. Обережно зачинив він за собою двері й поплентався стежкою в поле. Недалеко й пройшов, аж тут назустріч йому Заєць. Він також вийшов прогулятись і до «капусти своєї» теж навідатись.
    Побачивши Зайця, їжак привітав його чемненько. Та Заєць був собі великий панич і дуже горда штука. Він не відповів на їжакове привітання, а тільки глянув на нього дуже звисока й озвався:
    — Ого, а ти чого так рано ось тут по полі волочишся?
    — Погуляти вийшов,— відповів їжак.
    — Погуляти? — зареготав Заєць.— А я думаю, що з твоїми кривими ногами краще було б лежати, ніж на прогулянку лазити.
    Ця насмішка дуже розсердила їжака, бо ноги в нього таки криві.
    — Ти, певно, думаєш,— каже їжак до Зайця,— що ти своїми довгими лапами швидше побіжиш?
    — Авжеж,— відповів Заєць.
    — Можемо спробувати,— мовив їжак.— Ану, побиймося об заклад, побачиш, чи я тебе не пережену.
    — Це вже сміх людям сказати. Ти своїми кривульками випередиш мене? — сміявся Заєць.
    — Ну, про мене, спробуймо, коли тобі охота.
    — Гаразд! — відповідає Заєць.— Давай руку. А тепер біжім.
    — Ну, ну, чого так поспішати,— відповів їжак.— Треба наперед піти додому, трішки поснідати, а через півгодинки я повернусь на оце місце.
    Заєць не мав нічого проти, бо і йому хотілось перед тим похрумати свіжої капусти. А їжак тим часом поплентався додому.
    Приходить їжак додому і каже до своєї жінки:
    — Жінко, збирайся швиденько, підеш зо мною в поле.
    — А чого мені в поле? — питає їжачиха.
    — Знаєш, я з Зайцем маємо бігати наввипередки.
    — Чи ти, чоловіче, з глузду з'їхав? — скрикнула їжачиха.— Ти з Зайцем хочеш наввипередки бігати?
    — Авжеж хочу. І ти мусиш мені допомогти. Що мала їжачиха робити? Зібралася й пішла з чоловіком.
    А дорогою їжак і мовить до неї:
    — Бачиш оцю довгу ниву? Тут мають бути наші перегони. Заєць бігтиме одною борозною, а я другою. Відтіля, з гори, починаємо бігти. Отже, ти стань собі ось тут, у борозні, і коли Заєць прибіжить сюди, то ти підведи голову та й крикни: «А я вже тут!»
    Так, розмовляючи, вони прийшли на умовлену ниву.
    Їжак поставив свою жінку на її місце, а сам пішов борозною на другий кінець.
    Приходить, а Заєць уже там.
    — Ну, що ж, біжімо? — питає Заєць.— Ну, раз... два...
    Один став в одну борозну, другий — у другу.
    Заєць крикнув «три» і рушив сам, як вихор, нивою.
    А їжак пробіг, може, з три кроки, потім притаївся у борозні і повернув назад на своє перше місце. А Заєць біжить щосили. Та коли добіг на кінець ниви, аж тут їжакова жінка з другої борозни кричить йому назустріч:
    — А я вже тут!
    Заєць тільки очі витріщив з дива: йому і в голову не прийшло, що це не той їжак, бо, знаєте, їжак і їжачиха однаковісінькі на вигляд.
    — А це ж як могло статись? — скрикнув Заєць.— Біжім ще раз, назад!
    І, не передихнувши добре, він вихором полетів нивою, поклавши вуха на спину. їжачиха лишилася спокійнісінько на своїм місці. А коли Заєць добіг на другий кінець ниви, то там їжак йому назустріч:
    — А я вже тут!
    Розлютився Заєць. Що за диво? Щоб кривоногий їжак мене випередив? І, не тямлячи себе з досади, крикнув:
    — Ану, ще раз біжім!
    — Про мене Семене,— мовив їжак,— біжім хоч десять разів, мені байдуже.
    Побіг Заєць, а знизу знову чує:
    — Я вже тут!
    Біжать ще раз угору — знов те саме. Так він, бідолаха, бігав, бігав аж сімдесят і три рази туди й назад, а їжак кожного разу був «уже тут». Чи Заєць добіжить до одного краю ниви, чи до другого, все чує одно: «Я вже тут». А сімдесят четвертий раз Заєць не добіг. Саме на середині ниви впав на землю і сконав на місці.
    А їжак гукнув на свою жінку, і обоє пішли, радіючи, додому. І живуть, мабуть, і досі, коли не померли.
    Після того ввесь заячий рід зарікся бігати наввипередки з їжаками.
 
< Попередня   Наступна >

Опитування

Кого Ви б хотіли?

Google

Привіт від ведмедика!

mishka_02.jpg

Хто на сайті?

Зараз на сайті: 3 гостей

Ads-реклама