Казка Івана Франка: Три міхи хитрощів
    Було це восени. Біжить Лисичка польовою дорогою та й зустріча їжака.
    — Добрий день, їжаче-небораче! — крикнула Лисичка.
    — Здорова була, Лисичко-сестричко! — відповів їжак.
    — Знаєш що, їжаче, ходім зі мною!
    — Куди ж ти зібралася?
    — Та йду отуди до саду їсти винограду.
    — А не кислий він, Лисичко?
    — Та де там кислий! Розповідала Сорока-білобока, що чула від Куниці, молодої дівиці, що та бачила, як господар куштував і хвалив, що солодкий, пора збирати. Ходімо наїмося ще й дітям по грону принесемо.
    — Ні, Лисичко,— каже їжак,— не піду з тобою, боюся. Той господар хитрий, силець понаставляв, ще зловлюся.
    — Не бійся, їжаче-небораче! — сміючись каже Лисичка.— У мене є три міхи хитрощів, то вже я не я буду, коли тебе з сильця не визволю.
    — Ну, коли так, то нехай буде й так! Пішли удвох, влізли до саду, наїлися винограду і вже хотіли назад вертати, аж тут смик! Лисичка ступила необережно та й зловилася в сильце. Смикнула раз, смикнула другий раз — куди тобі! Не пускає сильце, держить за ногу.
    — Ой їжаку-братику,— кричить Лисичка,— рятуй!
    — Як же я тебе, Лисичко, порятую? — мовив їжак.— Добувай свої три міхи хитрощів і рятуй себе сама.
    — Та де там мої міхи? — лементує Лисичка, а сама аж тремтить зі страху.— Бачиш, скакала через річку, і всі три міхи урвалися і впали у воду, їжаку-братику, подумай ти, може, у тебе якась хитрість знайдеться?
    — У мене є одна,— відповів їжак,— та не знаю, чи буде тобі до смаку. Лягай на тім місці, де зловилася, і лежи, лапки від себе відкидай і попускай духу, що можеш. Господар побачить тебе і подумає, що ти вже гниєш, та й викине за пліт.
    Послухала Лисиця їжакової ради, притаїлася, лежить, немов давно загинула. Прийшов господар, побачив її та аж носа затулив.
    — От шкода! — промовив він.— Не був кілька день коло сильця, а тут, бач, яка гарна Лисиця зловилася та вже й гнити почала. Що тепер з неї за пожиток? Викинути за пліт та й кінець.
    І він відчепив Лисицю з сильця, взяв обережно за хвіст та й шпурнув за пліт у кропиву. А Лисиці тільки того й треба було. Як дасть ногам ходу, як чкурне, лиш у бур'янах зашелестіло.
    Минуло два дні, чотири дні, біжить знов Лисичка польовою дорогою і зустрічає їжака.
    Наступила необережно та й зловилася в сильце. Смикнула раз, смикнула другий раз — куди тобі! Не пускає сильце, держить за ногу.
    — Ой їжаку-братику,— кричить Лисичка,— рятуй!
    — Як же я тебе, Лисичко, порятую? — мовив їжак.— Добувай свої три міхи хитрощів і рятуй себе сама.
    — Та де там мої міхи? — лементує Лисичка, а сама аж тремтить зі страху.— Бачиш, скакала через річку, і всі три міхи урвалися і впали у воду, їжаку-братику, подумай ти, може, у тебе якась хитрість знайдеться?
    — У мене є одна,— відповів їжак,— та не знаю, чи буде тобі до смаку. Лягай на тім місці, де зловилася, і лежи, лапки від себе відкидай і попускай духу, що можеш. Господар побачить тебе і подумає, що ти вже гниєш, та й викине за пліт.
    Послухала Лисиця їжакової ради, притаїлася, лежить, немов давно загинула. Прийшов господар, побачив її та аж носа затулив.
    — От шкода! — промовив він.— Не був кілька день коло сильця, а тут, бач, яка гарна Лисиця зловилася та вже й гнити почала. Що тепер з неї за пожиток? Викинути за пліт та й кінець.
    І він відчепив Лисицю з сильця, взяв обережно за хвіст та й шпурнув за пліт у кропиву. А Лисиці тільки того й треба було. Як дасть ногам ходу, як чкурне, лиш у бур'янах зашелестіло.
    Минуло два дні, чотири дні, біжить знов Лисичка польовою дорогою і зустрічає їжака.
    — Добрий день, їжаче-небораче!
    — Здорова була, Лисичко-сестричко,— відповідає їжак.
    — Ходім зі мною до саду їсти винограду.
    — А не страшно, Лисичко, після позавчорашнього?
    — Е, що там! У мене є три міхи хитрощів, якось виплутаюся.— Пішли удвох, влізли до саду, наїлися винограду і вже хотіли назад вертати, аж тут смик! їжак-неборак якось не додивився та й спіймався в сильце.
    — О Лисичко-сестричко! — закричав бідолаха.— Спіймало мене сильце і не пускає. Ану добувай свої три міхи хитрощів і визволяй мене із зашморгу.
    — Ой небоже,— мовила Лисичка,— пропали мої хитрощі всі до одної; Скакала через річку, і всі три міхи вирвалися і булькнули у воду.
    — Га, то вже, видно, така моя доля, що тут мені вмирати. Прощавай, Лисичко-сестричко! Пробач мені за все, чим я тебе обидив та образив!
    — Прощаю тобі, їжаче,— мовила Лисичка, витираючи сльози з очей,— прощаю тобі од всього серця.
    — А йди, Лисичко-сестричко, обіймемося ще раз на прощання!
    Лисиця обняла їжака, хоч і як їй було не до смаку. Та що, неборак на смерть лагодиться, та як же йому не вволити останню волю?
    — Поцілуй мене, Лисичко-сестричко,— просив їжак.— Адже ми вік звікували, як брат з сестрою.
    Нахилилася Лисичка до їжака, щоб його поцілувати, та ледве торкнулася своїм язиком до його зубів, а їжак тільки клац! Ухопив її зубами за язик та й держить. Що вже Лисиця не крутилася, вертілася, що вже скавучала й плакала, їжак держав за язик, поки не прийшов господар. Побачивши, що їжак спіймався в сильце і держить Лисицю за язик, він розсміявся, впіймав Лисицю, а їжака відпустив на волю.
 
< Попередня   Наступна >

Опитування

Кого Ви б хотіли?

Google

Привіт від ведмедика!

mishka_03.jpg

Хто на сайті?

Зараз на сайті: 3 гостей

Ads-реклама