Легенди та перекази: Вінниця
    Прийшов на берег Бугу чоловік, поставив собі хату і зажив собі з жінкою. Невдовзі народилися у них дві донечки. Одну назвали батьки Вишенькою, а другу — Вінничкою. Росли дівчата, як ягоди, рум'яні та веселі. А коли виросли, то одружилися з працьовитими рибалками. Поставили Вишенька зі своїм чоловіком дерев'яну хату на правому березі Бугу, а Вінничка — на лівому. Жили у злагоді, працювали дружно. У дуплах мед вибирали, ліс рубали, випалювали пеньки, на згарищах землю орали і жито засівали.
    Одного разу зірвався сильний вітер, непроникна пітьма накрила оселі. Птахи перестали співати, сонце сховалося у темній хмарі. То не буря надходила, а страшні - татари понад Бугом чорну куряву підняли. Оточили зненацька домівки Вишеньки і Віннички, хотіли всіх у полон забрати, на східних ринках молодичок продати. Виходу не було. Краще смерть, ніж безнадія й неволя. Вінничка першою запалила свою хату. Сестра Вишенька побачила вогонь за Бугом — і от уже горить і її оточена хата. Як дві свічки, палали дерев'яні хати, тріскотів вогонь. Від пекучого жару та їдкого диму сахнулися татари. А серця двох сестер розірвалися від горя...
    Минули роки. Прийшли нові люди на берег Бугу, осіли тут. Розповіли їм люди з сусідніх сіл про гірку долю Віннички і Вишеньки. На добру пам'ять про них їхніми іменами назвали річечки-притоки, що несуть свої води до Південного Бугу. Побудували тут кам'яну фортецю, а місто біля неї назвали іменем однієї з приток — Вінницею.
 
< Попередня   Наступна >

Опитування

Кого Ви б хотіли?

Google

Привіт від ведмедика!

mishka_06.jpg

Хто на сайті?

Зараз на сайті: 8 гостей

Ads-реклама