Легенди та перекази: Біла Церква
    Пишне наше місто Біла Церква. Красується в зелені рясних садів, росте й міцніє щороку.
    Кажуть старі люди, що колись, ще за козаччини, поселився отут якийсь сотник на прізвисько Білий. А той Білий та був собі козарлюга лепський. Ніхто його не переп'є, на шаблі не візьме: силач був великий і спритний. А до того ж одчайдушний, трясця б його взяла! Скільки раз піде на турка — усе з крамом вертає. П'є, гуляє, бенкетує в будень і у свято. А як піде по майдану — аж земля трясеться. Отак гуляв той отаман.
    Незчувся, як старість потихеньку підкралася і лягла на плечі. Засумував козарлюга, на шаблю схилившись. Добра того — повні двори, а для кого, нащо? Не дав йому Бог діточок. Кому все лишити? А як старість білим цвітом оповила скроні, наказав побудувати для народу церкву. Донедавна, повідають, стояла.
    Там і поховано сотника Білого.
    Назвали її люди Білою Церквою, а від неї пізніше — і місто.
 
< Попередня   Наступна >

Опитування

Кого Ви б хотіли?

Google

Привіт від ведмедика!

mishka_01.jpg

Хто на сайті?

Зараз на сайті: 1 гість

Ads-реклама